Лауреатка премії «Жінка України» у номінації «Стартапи та інновації» говорить про материнство як про внутрішню перепрошивку, про жіночу силу без надриву, про ризик після 30+ і про те, чому інвестиції в жінок — це стратегія відбудови країни, а не соціальний жест.
— Ніно, ми планували нашу зустріч до того, як ти стала мамою. Твоя роль змінилася. Ти завжди була надзвичайно активною — як змінилися відчуття пріоритетів, темпу?
Багато чого змінилося. До пологів я відчувала себе надзвичайно енергійною: багато ідей, запусків, проєктів, я працювала практично до останнього тижня вагітності. Навіть на 41-му тижні ще виступала на сцені перед великою жіночою аудиторією. Зараз прийшло глибоке усвідомлення й еволюція розуміння того, хто я як жінка.
Недарма кажуть, що коли народжується дитина, жінка за три секунди перероджується. Наче відбувається нова перепрошивка, і ти прокидаєшся вже іншою людиною. У мене виникло велике бажання просто побути в моменті з дитиною, насолодитися нею, максимально сфокусуватися, пріоритезувати її, зрозуміти свою нову роль. Я зрозуміла, що одна з моїх найбільших ролей у житті — бути провідником для своїх дітей. Не діти приходять для нас, а ми — для них.
Я дуже чітко відчула, що у моє життя прийшов мій найбільший вчитель. І вона вчить мене новому рівню терпіння, усвідомлення, любові, чуйності.
— Я пам’ятаю нашу розмову за рік до того, як ти завагітніла. Ти тоді сказала: “Я вже стільки всього досягла, а тепер мені хочеться чогось по-справжньому жіночого”. І дуже символічно, що ти потім завагітніла саме дівчинкою. Наче жіночність буквально увійшла у твоє життя.
Коли я завагітніла, я чомусь була впевнена — як і всі навколо — що буде хлопчик. І коли ми дізналися, що це дівчинка, у мене навіть з’явився невеличкий страх: “А як я? Як я зможу бути мамою доньки?” Із хлопчиком мені все здавалося більш зрозумілим: як виховати класну людину, як сформувати чоловіка, який буде опорою для іншої жінки тощо. А от з дівчинкою виникло більше запитань: як її захистити від цього світу й дати їй можливість розкритися як жінці?
— Чи змінилося твоє розуміння жіночої сили? Якою ти сьогодні її бачиш?
Жінка здатна створювати життя, бізнес, проєкти — у нас є унікальна енергія творення. І творити можна по-різному: “на пролом”, спалюючи все на шляху й виснажуючи себе, або з гармонії, синергії, з великого внутрішнього профіциту, який живить і тебе, і людей навколо.
Під час вагітності я вперше дуже чітко відчула різницю. За свою кар’єру я багато робила саме “на пролом”, у вогняній, марсіанській енергії — досягала, але часто ціною власного ресурсу. А вагітність дала мені нове розуміння: створення з гармонії, з наповненості — це зовсім інша сила.
— На твою думку, якою має бути візіонерка, лідерка майбутнього?
Ти знаєш, перш за все, лідерка майбутнього має бути усвідомленою. Цей рівень усвідомленості — критично важливий. Я вже 13–14 років працюю з жінками — і бачу, що дуже багато хто живе не своїм життям. Вони рухаються за програмами, нав’язаними соціумом, родиною, очікуваннями, стереотипами. Є образ «успішного успіху», є дипломи, MBA, відточені навички, але за всім цим дуже часто стоїть велике внутрішнє страждання: життя ніби правильне, але не своє.
Багато жінок відчувають виснаження, але не можуть нічого змінити: фінансова відповідальність, діти, кредити, обставини. Виникає ефект «білки в колесі», і немає розуміння, як вийти з цього сценарію. І тут вже потрібна сміливість. Бо зустріч із собою справжньою може виявитися непростою: можеш побачити іншу людину, ніж очікувала, і треба мати силу прийняти її та дозволити собі бути щасливою. Тому проста відповідь на твоє питання: візіонерка майбутнього — це жінка, яка усвідомлює, хто вона є насправді, без шарів програм, ролей і “маю відповідати”. Повертаючись навіть до питання про доньку: я хочу, щоб нове покоління дівчат приходило у світ уже з розумінням того, хто вони є насправді.
— Добре, давай поговоримо про Impact Force. Якою була початкова ідея та місія? І як вони еволюціонували за час війни?
Основна місія Impact Force завжди була й залишається однаковою — створювати довгострокові соціальні зміни. У нас три головні напрями: економічна інклюзія, здорове населення та взаємодія між публічним і приватним секторами — у нашому випадку це громадські організації, держава і бізнес.
Але під час війни з’явився ще один дуже важливий компонент — безпека. Ми додали напрямок цифрової безпеки — щоб українці не лише могли будувати бізнес і відновлювати ментальне здоров’я, а й володіли базовою онлайн-гігієною та розуміли, як не потрапити в небезпечні ситуації в цифровому просторі.
Якщо говорити про вплив, то за 2021-2025 роки разом з партнерами ми провели більше 10 програм та ініціатив, які охопили більше 12 тисяч підприємців і людей, постраждалих від війни. А через наші національні й міжнародні платформи об’єднали понад 9 000 учасників та 24 інституційних партнерів — від держави й ООН до бізнесу.
— Що, на твою думку, сьогодні треба щоб українські жінки не виживали, а розвивалися? І як війна змінила розуміння жіночої сили — особливо в контексті відповідальності не лише за свою родину, а й за ширшу спільноту?
В історії так було завжди: у часи великих криз і воєн жіноча роль виходить на перший план — завдяки ресурсності, витривалості й здатності тримати систему. За три роки війни українські жінки взяли на себе надзвичайно багато. Економічне відновлення значною мірою тримається саме на них.
Статистика показує: кожен другий новий бізнес після початку повномасштабної війни відкрила жінка. Багато хто прийняв бізнеси чоловіків. Жінки служать на фронті. Тобто роль жінки критична вже сьогодні, а після перемоги буде ще важливішою. Тому інвестиція в жінок — це інвестиція у відбудову країни, не в абстрактні “зміни”, а в реальну економічну стійкість.
Далі питання в іншому: які умови ми для цього створимо? Якщо подивитися наприклад на Естонію, то там завдяки жіночому лідерству з’явилися системні рішення для працюючих мам: інфраструктура, коворкінги з нянями, державні програми підтримки жінок, які змінюють професію або повертаються до роботи після народження дитини.
В Україні жінка часто змушена обирати, бо немає умов для поєднання ролей. Отже, важливо створити в Україні умови, де жінка — головний ресурс відбудови — може розвиватися, а не виживати. Де вона не жертвує собою, а має простір бути проявленою і в родині, і в суспільстві. Саме з цього підходу ми в Impact Force створюємо свої програми.
Наприклад, ReStart Mindset народився як відповідь на запит жінок, які через війну втратили опору — професійну, психологічну, фінансову. Це програма про відновлення внутрішньої стійкості, ментального здоров’я, впевненості у власній цінності та здатності знову приймати рішення про своє життя й кар’єру.
Водночас Dream & Achieve — це вже про професійний розвиток. Програма для жінок-підприємиць, які або започаткували бізнес під час війни, або взяли на себе відповідальність за вже існуючі справи. Тут мова про економічну спроможність, про перетворення ідеї чи малого бізнесу на стабільний інструмент доходу, робочі місця й внесок у місцеву економіку.
Ці дві програми разом показують важливу річ: розвиток жінок — це завжди поєднання внутрішньої трансформації та зовнішніх можливостей. Неможливо вимагати від жінки економічного зростання, якщо вона емоційно виснажена, і так само неможливо говорити лише про «підтримку», не створюючи реальних шляхів для самореалізації.
Другий важливий момент — дуже багато жінок виїхали з дітьми, і значна частина вже скоріш за все не повернеться. Але це не означає, що держава не має шукати способи взаємодії з цими жінками. Я завжди кажу: я — приклад українки, яка довго живе за кордоном, але робить дуже багато для своєї країни. Тому для країни буде критично важливо вибудувати економічний і ціннісний міст між Україною та українками, які виїхали.
— Твоє кар’єрне зростання — це про удачу чи про певні закономірні фактори? Адже з боку твоя історія виглядає винятковою: дівчина потрапляє у велику компанію й виходить на міжнародний рівень. Що, на твою думку, стало визначальним у цьому шляху? І що б ти хотіла сказати жінкам, які часто не вірять, що можуть досягти подібного?
Я не можу назвати свій шлях удачею. Швидше — це поєднання правильного моменту, людей і постійної праці. Я почала працювати дуже рано, багато експериментувала й пробувала себе в різних напрямах. Починала з українського бізнесу, потім пробувала міжнародний — десь мене брали, десь ні, але я продовжувала рухатися.
Маючи вже непогану міжнародну кар’єру, я все одно вирішила почати з нуля, переїхавши у Сан-Франциско: залишила хорошу посаду, зарплату, витратила всі заощадження на життя й навчання — бо там дуже дорого. І знову почала пробуватися в міжнародні компанії.
У результаті отримала офер від Google — це був важливий ривок, але не старт. До цього я вже працювала у великих міжнародних корпораціях. Я там добре заробляла, але у 2008-му, під час кризи, пішла стажером в Unilever на 500 гривень, маючи вже кредитний автомобіль. І це знову про ризик. Я часто кажу: дуже легко говорити про ризики у 22–23 роки, коли тобі немає що втрачати. Значно складніше, коли тобі 30+, у тебе діти, батьки, відповідальність, і всі кажуть: “Ризикуй”, а ти думаєш: “Який ризик?”. Це реальність.
Чи є в мене чарівний рецепт? Ні. Але я точно знаю одне: ризик стає можливим, коли розумієш, хто ти, на що здатна, у що віриш і яка твоя мрія — тоді з’являється внутрішня опора, яка дозволяє зробити крок.
— Як у твоєму житті відбувалася зміна ролей? Чи було боляче їх відпускати у молодому віці — і чи були кризові моменти вже пізніше, коли життєві зв’язки та зобов’язання стають міцнішими?
Якщо чесно, я зараз сама перебуваю на етапі зміни ролей. Мені хочеться чогось більшого — але цього “більше” я ще намагаюся зрозуміти. Більше для мене вже не означає більшу посаду чи більші гроші. Це щось інше, внутрішнє, дуже суб’єктивне.
Під час вагітності в мені відкрилася велика творча енергія. З’явилися нові мрії, а деякі старі — повернулися. Але, звісно, коли ти встигаєш так багато у дуже молодому віці, то після сорока приходить інше усвідомлення. Ти раптом бачиш, що вже не “наймолодший топ-менеджер”, що є люди молодші, успішніші, з більшими статками — мільйонери, мільярдери. І ти починаєш думати: окей, а що тепер? Я вже не лечу так, як колись. Я сповільнююсь. І це такий момент прийняття: так, я більше не “топ-топ”, як у свої 25–30. Але це нормально. Це частина життя — сповільнитися й увійти в іншу якість. Для мене це абсолютно природно.
— Що для тебе бути жінкою України? Взагалі, чи важливі оці всі титули, регалії?
Знаєш, це дуже класне питання. Мені здається, воно завжди впирається у вимір впливу. Так, ти бачиш результати: історії жінок, кейси, зміни. Але рейтинги та визнання теж мають значення — вони дають розуміння, що ти рухаєшся у правильному напрямку.
Друге — це інформаційний інструмент. Такі відзнаки привертають увагу до важливих ініціатив, до жіночого лідерства, до тем, які потребують голосу. І саме це, як на мене, є суттю премії «Жінка України». Це можливість показати різні жіночі історії, дати іншим жінкам побачити себе у цьому різноманітті й поставити запитання: “А яка моя історія?” Це про рефлексію, про натхнення, про передачу досвіду.
— У найближчі роки багато жінок в Україні посилять вплив — у бізнесі, громадському секторі, відбудові країни. Якби ти уявила Україну через 10 років, де жінки відіграють ключову роль у розвитку держави? І якою ти бачиш самих українських жінок у цьому майбутньому?
Мені дуже хочеться, щоб українські жінки були усвідомленими і відчували життя на повну. Хочеться бачити жінок, які вміють формувати життя, творити й залучати інших у цей процес.
У моєму житті багато що народилося саме в жіночих колабораціях. У мене немає конкуренції — навпаки, я тягнусь до жінок, які сильніші за мене, реалізованіші, успішніші. Тому якщо уявити жінку майбутнього — мені хочеться, щоб це була жінка, яка знає, хто вона є. Яка усвідомлена. І яка готова творити, передавати, ділитися тим внутрішнім досвідом і світлом, що народжується в ній.
— І на завершення: що б ти хотіла побажати своїй донечці? Яке послання ти хотіла б залишити їй у цей момент, коли ми так багато говорили про жіночу силу, шлях і усвідомленість?
Я хотіла б побажати своїй донечці, щоб вона виросла жінкою, яка вміє чути себе. Яка йде за своїми прагненнями, відчуттями, бажаннями. Яка здатна вибудувати всередині себе ту опору, на яку можна спиратися в будь-який момент життя. І я зроблю все, щоб вона завжди відчувала: тут є безпека, тут є мама, подруга, людина, якій можна довіряти. Але найголовніше — щоб вона навчилася довіряти самій собі.
У кожного покоління — свої задачі, свої часи й виклики. Дякую тобі за розмову!
